• Ви знаходитесь тут:

  • Головна
  • Поради логопеда


Причини порушення мовленнєвого розвитку у дітей дошкільного віку

В світі мудрих думок є вислів: «Дитятко – що тісто: як замісив, так і виросло.» Перед батьками, вихователями та вчителями стоїть важка задача – « замісити» так , щоб «виросло».

Дорослі покладають великі надії на своїх дітей та вихованців, хочуть, щоб вони досягли не аби яких висот. Тому шукають найкращий дитячий садок, школу, престижний університет.

Хоча багато батьків не задумуються, що для досягнення заповітної мети, у дитини повинно бути добре розвинене мовлення. Мовлення - дуже складна психічна функція. Його нормальний розвиток можливий лише за умови сформованості мислення, уваги, пам’яті , сприймання, рухової сфери дитини.

Будь-яке відхилення у розвитку названих процесів обов’язково позначається на стані мовлення дитини.

Ось чому батьки повинні знати, які мовленнєві порушення найчастіше трапляються у дітей дошкільного віку, у чому вони виявляються, які можуть мати наслідки для психічного розвитку дитини та для її навчання у школі, як запобігти їхньому виникненню і що необхідно зробити для їхнього своєчасного подолання.

Порушення мовлення у дошкільників мають здатність до патологічного закріплення, що призводить до різних стійких помилок як в усному мовленні, так і на письмі. А, враховуючи , що мовленнєвий розвиток дитини продовжується і в початкових класах, вони можуть спричинити різноманітні стійкі порушення у засвоєнні шкільних знань, насамперед з предметів мовного циклу: читання, письма, рідної мови. Порушення мовлення значно ускладнюють засвоєння дитиною іноземних мов та можуть стати перепоною до досягнення заповітної мрії – хорошого навчання.

Причини виникнення мовленнєвих порушень можуть бути дуже різними.

Одна з таких причин - це порушення у будові артикуляційного апарату: неправильний прикус, порушення у будові щелеп, укорочена під’язикова вуздечка, високе чи вузьке піднебіння, відсутність деяких зубів тощо.

Діти можуть копіювати неправильну звуковимову когось із рідних. Причиною неправильної звуковимови є - недоліки слухового сприймання звуків: це порушення пов’язане зі зниженням гостроти слуху дитини, його причини приховані в недоліках формування уявлень дитини про звуки рідної мови, недостатності слухової уваги та слухового контролю.

Негативні біологічні та соціальні чинники також відчутно впливають на мовлення дітей. До них належать: патологія вагітності матері, вживання під час вагітності тютюну, наркотиків, обмеженість спілкування дитини, педагогічна занедбаність тощо.

Не всі порушення звуковимови можна вважати патологічними. Практично кожна дитина молодшого дошкільного віку має певні порушення у вимові звуків. Однак до п’яти років такі порушення вважаються природними, оскільки артикуляційний апарат дитини цього віку ще продовжує формуватися. Водночас збереження вад звуковимови після зазначеного терміну вважаються патологічними і потребують виправлення за допомогою спеціальних вправ і завдань, які добирає логопед.

Зазвичай вади звуковимови виявити досить легко. Чимало батьків помічають і знають, які саме звуки вимовляє дитина. Проте існує хибна думка , що порушена звуковимова виправиться сама по собі. «Не хвилюйтеся, виговориться», - говорять сусіди, друзі і навіть деякі лікарі. Відвідини логопеда відкладають на невизначений час. Однак порушення закріплюються, і діти, які мають вади звуковимови, на момент вступу до школи, потрапляють у групу ризику як схильні до дисграфії (порушення письма). Тому помітивши порушення вимови навіть кількох звуків ,слід обов’язково звернутися до логопеда.




Поради батькам:

1. Дорослим слід пам’ятати, що регулярне спілкування з новонародженою дитиною є необхідною та обов’язковою умовою для розвитку її мовлення. За нормативними показниками в 1 рік дитина повинна говорити до 10 слів.

2. Діти дуже схильні до наслідування, тому, розмовляючи з ними, важливо, щоб дорослі не спотворювали вимову звуків – так зване сюсюкання, оскільки це провокує неправильне формування уявлень дитини про звуки рідної мови. В 2 роки дитина повинна вимовляти 100 слів.

3. Дитину від 2 до 3 років не можна позбавляти нормального спілкування з дорослими та звужувати її спілкування одноманітними побутовими ситуаціями. Це може призвести до виникнення недорозвитку мовлення, яке згодом важко виправити.

4. Порушення звуковимови у дітей, яким виповнилося 5 років, вважаються патологічними. Вони не лише ускладнять спілкування дитини, а й негативно вплинуть на засвоєння нею читання та письма. У 4-5 років за нормативними показниками дитина має правильно вимовляти всі звуки рідної мови та вміти самостійно сказати чи повторити слова зі складовою структурою (4-5 складів) і слова зі збігом приголосних.

5. Надзвичайно важливо своєчасно допомогти дитині подолати мовленнєві вади. Саме своєчасне звернення до логопеда допоможе вам правильно оцінити мовленнєвий розвиток своєї дитини , вчасно звернути увагу на можливі проблеми, аби не втратити дорогоцінного часу для якнайшвидшого їх подолання.

Все, що живе на світі,

Уміє розмовляти.

Уміють говорити

Зайці і зайченята,

По-своєму говорять

І риби серед моря,

І у садочку пташка,

І у траві комашка…

Говорять навіть квіти

З блискучими зірками…

А як говорять діти?-

Так, як навчає МАМА!




Використання творчості В.Сухомлинського для розвитку мовленнєвих здібностей дітей-логопатів

У світі є не тільки потрібне, корисне, але й красиве.

Світ, що оточує дитину, це, насамперед, світ природи з безмежним багатством явищ, із невичерпною красою.

В.Сухомлинський

Л.Виготський писав: «Дефект якогось аналізатора або інтелектуальний дефект не викликає ізольованого випадіння однієї функції, а призводить до низки відхилень». Тобто не існує мовних розладів, поряд із якими внаслідок міжсистемних зв’язків не спостерігалися б інші психологічні порушення. Разом вони утворюють складний психологічний профіль відхилень у психічному розвитку дітей, у структурі якого один із провідних синдромів є мовні порушення.

Відхилення в мовленнєвому розвитку й обумовлені мовні труднощі можуть спричинити певні негативні прояви у всіх сферах життя дитини, певною мірою зумовлюючи низьку пізнавальну активність, утруднення орієнтування у фактах і явищах навколишньої дійсності, збіднення й примітивізм змісту комунікативної, ігрової та художньо-творчої діяльності, непродуктивну поведінкову тактику тощо.

У дітей-логопатів при нормальному інтелекті часто спостерігається зниження пізнавальної діяльності та процесів, що входять до її структури: менший обсяг запам’ятовування і відтворення матеріалу, нестійкість уваги, швидке відволікання, низький розвиток психічних процесів, зниження рівня узагальнення й осмислення дійсності. В емоційно-вольовій сфері теж спостерігається низка особливостей: підвищена збудливість, дратівливість або загальмованість, замкнутість, образливість, плаксивість, багатократна зміна настрою.

Вихователям відомо, як важко виконувати, наприклад, артикуляційну гімнастику зі збудженою, рухливою і розгальмованою дитиною. Якби у неї був лише язик неслухняний, але ж неслухняне все тіло. Вона постійно відволікається, ставить запитання, намагається щось розповісти. Її зосередженості вистачає лише на хвилину. І таких дітей у логопедичній групі багато.

А діти в’ялі, ослаблені, з виснаженою нервовою системою? Вони не порушують дисципліну, їх інколи зовсім непомітно у групі, однак логопеду доводиться долати значні труднощі вже після кількох хвилин роботи з дитиною, в якої слабкий і тихий голос. Через деякий час малюк оголошує, що втомився і більше нічого не може. Таким дітям, як правило, важко «ставити звуки», які потребують активного видиху. Автоматизація відбувається повільно і в’яло.

Також доводиться працювати з дітьми з синдромом гіперактивності. Вони намагаються правильно виконувати всі завдання логопеда, і саме це напружує м’язи тіла, зокрема язика, що й ускладнює постановку звуків та автоматизацію.

Нелегко автоматизуються звуки у дітей зі слабкою нервовою системою, мало чутливих, котрі не проявляють особливої зацікавленості до того, що їх оточує. Їм ніби байдуже, яка у них вимова. А відсутність бажання означає і відсутність свідомого контролю. Таким дітям може бути й не важко ставити звуки на початковій стадії автоматизації, але ввести звуки у невимушене мовлення є проблемою як для логопеда, так і для самої дитини.

А невміння більшості дітей-логопатів слухати і чути як звуки навколишнього світу, так і тонкі відмінності у вимові тих чи інших звуків? А проблема з диханням, якщо воно затримане й переривчасте? Можна і далі продовжувати перераховувати характерні особливості дітей, котрі відвідують логопедичні групи, але повернемося до того, що мова не є окремою функцією. Її правильність і виразність залежить від багатьох факторів. І покращуючи щось одне, ми вдосконалюємо роботу всього організму. Якщо ми досягаємо помітних результатів у роботі над диханням, слуховою та зоровою увагою, відчувається розуміння дітьми інших, то це позитивно відображається і на їхньому мовленні.

У педагогічній спадщині В.О.Сухомлинського є багато методичних порад стосовно розвитку та навчання дітей рідної мови. Досвіт його роботи з дітьми шести років описано в книзі «Серце віддаю дітям». Любов до слова рідної мови пронизує всі педагогічні праці В.О. Сухомлинського. Рідна мова, за його словами, це безцінне духовне багатство, в якому народ живе, передає з покоління свою мудрість і славу, культуру і традиції. Любов до Батьківщини неможлива без любові до рідного слова. Звідси випливає перше й основне завдання у вихованні молодого підростаючого покоління – прищепити з раннього дитинства любов до рідної мови. Друге завдання в розвитку мови дітей і ознайомлення з навколишнім – перші наукові знання, істини дитина повинна пізнавати з явищ природи. Важливим методом розвитку мови дітей називає В.О.Сухомлинський казку, яка вносить різноманітність у життя дитини, дарує їй радість, у чому найбільш яскраво проявляється принцип навчання: вчити граючи. Особливість казки в тому, що розвиток особистості дошкільника відбувається в узгодженості з успішним оволодінням грамотним і зв’язним мовленням. Казка – інтегративна діяльність, в якій дії в уявній ситуації пов’язані з реальним спілкуванням, спрямованим на активність, самостійність, творчість, регулювання дитиною власних емоційних станів.

Саме казки В.Сухомлинського є прекрасним засобом усунути проблеми.

Свій ідеал виховання Сухомлинський вбачав у тому, щоб кожна дитина, побачивши прекрасне, зупинилася перед ним у подиві, зробила його частинкою свого життя. Пізнання краси слова виявилося найважливішим кроком у світ прекрасного.

Слово – могутній спосіб виховання витончених відчуттів. Захоплюючись віршем або піснею, діти ніби чують музику слова. У найкращих віршах розкриваються якнайтонші емоційні відтінки рідного слова. «У ці хвилини, коли душу дитини охоплює поетичне натхнення, слово – живе, повнокровне…входить у духовне життя дитини; діти шукають і знаходять у ньому засіб вираження своїх відчуттів, думок, переживань».

Працюючи над лексико-граматичним розвитком дітей в своїй роботі використовую творчість В.О. Сухомлинського, підібрану згідно лексичних тем:

Дитячий садок, іграшки – «Лялька з відірваною рукою», «Маленька лопатка», «Лялька із старих клаптиків».

Осінь, осінь у лісі – «Чому опадає листя з дерев?», «Про що щебечуть ластівки?», «Дуб і верба», «Акація підказала».

Фрукти і ягоди – «Внучка старої вишні», «Яблуко на верхівці».

Перелітні птахи – «Журавель і папуга», «Шпак прилетів», «Прилетіли жайворонки», «Зозулина журба», «Що найтяжче журавлям».

Зимуючі птахи – «Як синичка будить мене вранці», «Дятел і дівчинка», «Сорока-білобока», «Червоногруді снігурі».

Свійські птахи – «Курчата», «Півень і сонце», «Пихатий півень», «Півнику – братику», «Як носили півника продавати», «Материнське щастя».

Свійські тварини - «Миколка, Вітя і цуцик», «Як кіт рибу ловив».

Дикі тварини – «Лисиця і Їжак», «Лисиця і Миша», «Білка і Сойка».

Зима – «Хуртовина», «Квітка і сніг», «Пташина комора», «І чого не йде сніг?».

Зимові забави – «Лижі і ковзани».

Новий рік – «Як ялинка плакала», «Ялинка для горобчиків».

Продукти харчування – «Хто з’їв пиріжок?».

Транспорт – «Тракторист і скляр».

Одяг і взуття – «Мокра і суха сорочки», «Кофточка для Натусі», «Без хустинки тобі не красиво».

Про себе – «Доброго Вам здоров’я дідусю», «Дивина», «Сашків корабель», «Гойдалка за парканом».

Предмети домашнього вжитку – «Ліхтарик».

Родина, сім’я – «Прийшла мама», «Дідова колиска», «Всі добрі люди – одна сім’я».

Мамине свято – «Найгарніша мама», «Материнське щастя».

Красуня весна – «Коли прилітають птахи ?», «Як пробудилась зелена травичка».

Ми живемо в Україні – «Ластівки прощаються з рідним краєм», «А що там за лісом».

Квіти – «Як пробудився пролісок», « В гості до конвалії».

Комахи – «Бджолина музика», «Метелик із росою на крилі».

Літо – «Шматочок літа».

Для того, щоб заняття були змістовними, викликали інтерес у дітей та були близькими для їх сприймання і розуміння, використовую різні методи і прийоми.

Надзвичайно ефективним для формування у дітей чіткий уявлень про морально-етичні категорії є читання й аналізування творів В.Сухомлинського , адже дітям легше оцінювати поведінку і вчинки інших, ніж власні. Особлива роль належить ознайомлення дітей з казками , головне завдання яких – висміяти негативні риси характеру, непорядні вчинки та викликати співчуття до слабшого, ображеного. Найпростіші і водночас найважливіші уявлення – про розум і ображеність, хитрість і щирість, добро і зло, героїзм і боягузтво відкладаються у свідомості дитини, визначають у подальшому для неї норми поведінки. У процесі роботи спонукаю дітей до роздумів і спілкування, намагаючись не давати готових відповідей та узагальнень, формуючи у такий спосіб вміння самостійно аналізувати ситуації, робити правильні висновки.

Аналізуючи твори “Лялька з відірваною рукою”, “Маленька лопатка”, “Пташина комора”, “Гойдалка за парканом” та інші працювали над розвитком монологічного мовлення, збагачення словника дітей новими словами, вмінням висловлювати свою думку використовуючи поширені речення.

Широко застосовую в роботі з дітьми метод бесіди за прочитаними творами В.Сухомлинського. Зокрема працюючи над творами “Про що щебечуть ластівки”, “Зозулина журба”, “Дуб і верба”, “Доброго вам здоров’я дідусю”, “Чому опадає листя з дерев”. До кожного обговорення добираю конкретні ситуації , які б спиралися на життєвий досвід дітей, відповідали їх віковим особливостям та стимулювали в подальшому коригування своїх дій поведінки в позитивному напрямі.

У процесі роботи спонукаю дітей до роздумів і спілкування, намагаючись не давати готових відповідей та узагальнень, формуючи у такий спосіб вміння самостійно аналізувати ситуації, робити правильні висновки, розвиваю граматичний склад мовлення, мовне дихання, звуковимову.

Для різнобічного корекційного впливу залучаю дітей до різних видів діяльності, використовую численні прийоми роботи з художніми творами. Зокрема, широко застосовую малювання за мотивами казок, вивчаючи твори “Як синичка будить мене вранці”, “Як ялинка плакала”, “Ялинка для горобчиків” та інші, що сприяє розвитку дрібної моторики, уяви, зв’язного мовлення, обговорюючи ситуації зображенні на малюнках.

Ефективним є прийом розігрування етюдів, театралізація творів. Зокрема: “Лисиця і їжак”, “Лисиця і миша”, “Білка і сойка”, “Півень і сонце”, “Пихатий півень”, “Півнику-братику”. Діти моделюють людські взаємини, імпровізують, що спонукає їх вступати у емоційний контакт з однолітками, сприяє розвитку діалогічного мовлення, силі та тембру голосу, виробленню інтонації.

Використовуємо також різні види ігор: сюжетно-рольові, дидактичні, мовленнєві, метою яких є не лише розвиток зв’язного мовлення, а й певних психічних процесів, мислення уваги, пам’яті. Зокрема у дітей з’являється потреба виявляти ввічливість і чуйність. Ігровий задум передбачає перегравання ігрової ситуації, яку дитина емоційно переживає, сприяє формуванню взаємовідносин у дитини, вміння співпереживати, поступатися, володіти своїми емоціями. Таким чином, мовні завдання ми реалізуємо в поєднанні з формуванням морально-етичних якостей. Ми переконалися, що роботі з дітьми, які мають вади мовлення ефективним є використання в різних видах їх діяльності прийомів і засобів, які спонукають дітей до аналізування певних ситуацій, власне вчинків, емоцій, висловлення своїх думок і обміну враженнями. Така робота сприяє формуванню і дітей уявлень про різні морально-етичні категорії та водночас – усуненню недоліків мовлення.

Відомо, що в основі підходу В.Сухомлинського до формування особистості лежать любов, доброта, щирість і водночас вимогливість (у тому числі і вимогливість самої дитини до себе). Саме їх поєднання і формує в дитині найголовніше – людяність. Десятки, сотні оповідань та казок педагога, притч і невеличких нарисів, врешті-решт, мають на меті лише одне – зробити маленьку людину людяною. На простих, зрозумілих і цікавих прикладах діти вчаться відчувати різницю між гарними й недобрими вчинками та їх наслідками – вчаться бути Людиною.

Кiлькiсть переглядiв: 1